Польський король Ян Казимир 14 серпня 1663 року юридично підтвердив надання місту Магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами з трьома вежами та напівтроїстим хрестом-«пилявою» (знаком Потоцьких) у створі воріт. «Цим гербом мають вищезгадані городяни міста Станіславова як тепер, так і в майбутньому користуватись, мати його на всіх печатках, і його мають витискати на всіх документах і письменах як таємних, так і відкритих, які будуть видаватись урядовцями цього міста, а головно у судових процесах та вироках», — так було написано у грамоті наслідного короля. У квітні 1677 року король Польщі Ян ІІІ Собеський та Польський сейм прийняли конституцію, відповідно до якої Станіславів урівнювався в правах з іншими королівськими містами. Таким чином Станіславів долучився до когорти європейських міст.

   Місто виникло у межиріччі Бистриці Солотвинської та Бистриці Надвірнянської, на місці двох сіл — Заболоття та Княгинина. Перша письмова згадка про перше з них датується 1437 роком, про друге — 1449-м. У 1654 році краківський воєвода і великий коронний гетьман Станіслав Ревера Потоцький викупив землі, де лежить нинішнє місто, у заможної родини Жечковських, щоб спорудити тут фортецю.

   Колись Станіславівська фортеця була однією з найбільших у Галичині. Про це писав у своїх «Щоденниках» у 1672 році німецький мандрівник Ульріх фон Вердум. Укріплення Станіславова не поступалися таким великим містам, як Львів і Краків. Але після загарбання Галичини Австрійською монархією Габсбургів у 1772 році, а також з припиненням набігів кримських татар і турків Станіславівська фортеця поступово втратила своє оборонне значення. Нині з колишніх укріплень збереглися тільки залишки валів та Фортечний провулок завдовжки сто метрів.

   Деякі архітектори міста уявляють майбутнє Фортечного провулку як Андріївського узвозу в Києві. Тут, вважають вони, можна відкрити крамниці сувенірів, картинні галереї. Директор Івано-Франківської філії Науково-реставраційного проектного інституту «Укрзахідпроектреставрація» Зіновій Соколовський мріє побудувати на розі провулку кавальєро — вежу, яка завершуватиме кут фортеці. На його думку, кавальєро, як і ратуша, стане своєрідною візитівкою нашого міста.

   Старовинна забудова в Івано-Франківську збережена ще з періоду Середньовіччя. Граф Андрій Потоцький запросив французького інженера-фортифікатора Франсуа Карассіні з Авіньйона, який зробив генеральний план міста-фортеці. Центральною домінантою міста була ратуша, де нині розміщується обласний краєзнавчий музей. У своєму нинішньому вигляді вона побудована в стилі кришталикового модерну в 1929 році. А в 1695 році ратуша була кам’яною і мала вигляд дев’ятиповерхової круглої вежі з фігурою архангела Михаїла — патрона Червоної Русі — на шпилі.

   Старші люди говорили: «Йдемо до ратуші». Це означало — до міської влади. В ратуші, за словами заступника директора краєзнавчого музею Михайла Паньківа, розміщувалися суд, польсько-український магістрат (міська рада) і спостережний пункт. Саме тут, вважають нині деякі батьки міста, мали б розміщуватися кабінети міського голови та його заступників. Адже ратуша — це символ. Там повинні також бути кімнати для прийомів, підписання протоколів, фуршетів, як, зокрема, у Таллінні, де є і кімната урочистих подій. 

   Периметральна забудова довкола ратуші (нині площа Ринок) в основному збереглася донині. Така забудова характерна для багатьох міст — Львова, Таллінна, Кракова, Дрогобича. Її основу становили так звані прибуткові будинки. На першому поверсі розміщувалися торговельні заклади (у переписі Станіславова від 1720 року згадується про 27 крамниць), на другому жив власник, а третій здавав «льокаторам» — квартирантам. В основному на центральному фасаді ці будинки мали чотири вікна, тому що на той час забудова була обмежена. 
   Цікаве повідомлення про розміри площі Ринок (9667 квадратних метрів) подається у публікації міської газети «Кур’єр Станіславівський» за 15 січня 1905 року. На ній могло розміститися 34 636 осіб з розрахунку чотири людини на один квадратний метр, тобто практично все тодішнє населення міста — 33 077 осіб.

   Завдяки тому, що місто знаходилося на вигідних торгових шляхах, на щорічні ярмарки багаті купці привозили сюди товар із Молдови, Угорщини, Німеччини, Польщі, Криму, Туреччини. Французький мандрівник Д’Алерац писав у 1684 році: «Найбільшим і найкрасивішим містом на Покутті є Станіславів... Ринок, будинки, мешканці та арсенал переважають всі інші міста Червоної Русі... По справедливості Станіславів можна назвати серцем королівства...»

   Зі Станіславовом тісно пов’язані життя і діяльність видатних людей: польських поетів Францішека Карпінського та Кароля Свідзінського, вірменського історика і фольклориста Садока Баронча, українського поета-романтика і просвітителя Антона Могильницького, одного з організаторів «Руської трійці» Івана Вагилевича, історика Юліана Целевича, громадсько-політичних діячів Остапа Терлецького та Агатона Гіллера, лексикографа Євгена Желехівського. На честь одного з них — видатного сина українського народу поета Івана Франка — місто було перейменоване в рік свого трьохсотрічного ювілею.

   Сьогодні Івано-Франківськ — одне з найпривабливіших українських міст з населенням 237 тисяч осіб. Його справедливо називають туристичними воротами Карпат. Тут сплелися воєдино історія і сучасність, традиції і новизна.

   Міська влада традиційно готує для городян подарунки — відкриття пам’ятників і меморіальних дощок видатним діячам України та міста, відреставровані вулиці і площі — й, звісно, вітає всіх мешканців та гостей Франкового міста зі святом.