Напевне, Вільгельм Фельдман - автор відомого вислову "Хто захоче зрозуміти душу Польщі, нехай шукає її в Кракові - ніколи не бував у Ланьцутському замку. Бо якби був, то навряд чи висловився б так категорично. Адже саме польські замки - більші, менші і найменші двори-маєтки найдрібнішої малоземельної шляхти, якими дуже щедро засіяні польські землі, - є плоть від плоті Речі Посполитої, її буйної вдачі, її несамовитого гонору, її випещеної пихи, її шляхетного серця. Ланьцутський замок, можливо, поступається войовничістю готичному замку-фортеці Великого магістра Тевтонського ордену в Мальборку, а пишністю - королівським замкам Варшави та Кракова. Але саме тут, у Ланьцуті, час запинився без видимих втрат. Саме тут ви не банальний турист-відвідувач музею, ви - гість її Вличності Історії.
Є величезна різниця між історіями, які розповідають про визначні місця, і реальною історичною наукою. Але у пилу віків так часто стирається межа між цими поняттями, що легенди стають єдиним джерелом інформації для істориків.
iнформаційний журнал
