Про молодого вірменина Івашка та його служницю католичку Зосю, між якими розгорілось кохання, за яке вони поплатилися життям. Через неприйняття взаємин між представниками різних конфесій середньовічні міські власті відправили їх на вогнище. Уже після моторошної страти закоханих вірменська громада написала на такий звірячий вирок скаргу королю, і король оштрафував місто на досить велику суму, частину з якої як моральну компенсацію мав дістати кожен вірменин, однак усі вони від цих грошей відмовились.

Про італійця-католика Мікеліні та православну Пелагію, чиї два однакових надгробки, на яких був напис «Смерть не розлучить те, що з’єднала любов», були зруйновані в кінці XVIII століття. Коли у місто прийшла чума, Пелагія захворіла, родичі викинули її за місто. Мікеліні доглядав кохану до останнього її дня, але й сам захворів. Знаючи, що приречений, він замовив два однакових надгробки, які згодом постали на їхніх могилах.

Про актрису Антоніну Огінську-Шендерович (дружину журналіста і публіциста Леопольда Шендеровича) та члена відомої львівської родини торговців фарфором Казимира Левицького, які до безтями закохалися одне в одного, але через неможливість бути разом вирішили спільно піти з життя. Левицький, якого на той час родина уже зробила власником та директором серйозного торгового банку, кохану вбив, а себе не зміг. За скоєне його засудили на смерть. Подруга актриси, відома польська письменниця Габріеля Запольська навіть написала вірша, який став романсом і рядок з якого як крилатий вислів використовують і нині. Зокрема, «Бачиш, Левицький, що може кохання?»

А відомий львівський історик, старший науковий співробітник Львівського історичного музею Борис Мельник найбільше любить історію, яку він люб’язно розповів для «СITY LіFE».

Свого часу в Польщі існував звичай: коли король вступав на трон, то мав нанести візити у найбільші міста держави. У списку міст, до яких мав навідатися новообраний Владислав IV Ваза, був і Львів. У 1634 році король в’їхав до Львова, з цікавістю роззираючись довкола. У вікні будинку №30 на площі Ринок, повз який випало проїжджати, йому несподівано впала в око вродлива усміхнена дівчина, яка з цікавістю його розглядала. Власне, король і раніше відчував на собі зацікавлені жіночі погляди, але вперше жіноча усмішка так надійно полонила його серце. Ця усмішка належала доньці збіднілого львівського купця Ядвіжці Лушковській.

Зі Львова до Варшави король поїхав уже з Ядвіжкою, яку забрав до свого палацу у Варшаву. Однак одружитися з нею не міг — ранг не той. Хоча це не завадило їхнім почуттям набирати силу. За якийсь час у закоханих народився син Костянтин, якому Владислав IV дав своє прізвище — Ваза.

І так би їхнє життя щасливо минало, якби не чужа «турбота». Пани-аристократи повірити не могли, що їхній король справді закохався. Та ще й у кого? У звичайну міщанку. Вважаючи, що Ядвіжка короля причарувала, його взялися «лікувати» святою водою та спеціальними молитвами. А коли побачили, що все це марно, короля змусили одружитися з донькою австрійського імператора Цецілією Ренатою — побожною і доброчесною, але дуже нудною.

Цецілія довідалася про існування Ядвіжки уже під час шлюбних урочистостей. У рамках святкувань у дворі замку було влаштовано цькування звірів, на яке прийшла подивитись і Ядвіжка. Маючи дуже веселу натуру, Лушковська щиро тішилася видовищу, чим привернула до себе увагу королеви. Поцікавившись у королівського почту її особою, королева відразу довідалася про все з максимальними подробицями. Ясна річ, стерпіти конкурентку поруч вона не могла. На вимогу Цецілії Ядвіжку спочатку переселили до іншого палацу, а потім терміново видали заміж за шляхтича Яна Виписького, якому за це дали староство у Меречі неподалік від Тракая і куди мав без затримок виїхати разом із новою сім’єю.

Випиські виїхали. Цецілія заспокоїлася, та не заспокоївся Владислав. Він був запеклим мисливцем, а навколо Мереча — ліси. На кілька місяців, а то й на півроку їздив він у ці краї на полювання, хоча насправді не полювання було його метою.

Після смерті Цецілії короля одружили вдруге. Але й друга дружина не спромоглася посісти місце Ядвіжки у королівському серці. Помер Владислав IV Ваза на руках у своєї коханої у Меречі у квітні 1648 року — від надмірного захоплення афродизіаками у нього відмовили нирки... 

Справжнє кохання буває раз у житті і триває багато років.

Журнал «CITY LiFE» розпочинає конкурс «Найстарша сімейна пара».

Якщо вас вразила історія кохання рідних та знайомих вам людей, чиє почуття збереглося всупереч життєвим обставинам та історичним подіям, візьміть участь у нашому конкурсі.
Надішліть фото та розповідь на адресу журналу «CITY LiFE». Найцікавіші з них будуть опубліковані, а переможець отримає приз напередодні 14 лютого — Дня закоханих.
Журнал «CITY LiFE» — твоя історія в історії нашого краю.